|
Сторінка 2 Пізніше, коли економічний розвиток зумовив розростання міст, у них, окрімремісників, вояків, духовентсва і купців, почали скупчуватись і психічнохворі, якіпоширювали пошесті, чинили небезпечні дії, особливо пожежі, які були бичем тогочасних міст. Це перетворилось на соціальну проблему. Суспільство змушене булоохороняти себе від людей із порушеною психікою. Магістрати почали займатись“психіатричною” справою.
Проте в часи хрестових походів і масових індукованих психозів офіційні органине могли дати ради великій кількості психічнохворих. Тому в країнах, де лютувалисуди святої інквизиції, знову запалали вогнища, на яких спалювали людей, запідозрених у стосунках із нечистою силою, в том числі і психічнохворих.
У країнах, в яких інквізиція не мала значного впливу, для ізоляції й утриманняпсихічнохворих будувались спеціальні приміщення, так звані “ящики для буйнопомішаних” і “будинки для дурнів”, як правило, при тюрмах або монастирях. Так, уЛондоні знаменитий Бедлам при Віфлеємському монастирі був заснований в1247 р., а перших психічнохворих почали приймати в 1400 р. У Гамбурзі в 1376 р. водній із веж міської стіни влаштували камеру, так званий “карцер для безумних,або карцер для дурнів”. У стінах таких приміщень прорубували маленькі щілини,крізь які за невелику плату бажаючі могли спостерігати за поведінкою хворих. Вонимали право їх дражнити, що часто робили підлітки. Виручені за показ гроші йшлина утримання хворих.
На зміну Середньовіччя прийшла епоха Відродження і Просвітительства. Вєвропейській психіатрії в 1792 р. настала епоха Пінеля і Коннолі. Пінель мав мужністьзаявити урядові, що пацієнти закладів для ізоляції психічнохворих – такі ж громадяни, як і інші, лише хворі. Він під свою особисту відповідальність добився зняття зпсихічнохворих ланцюгів, які дуже часто доводили їх до стану оскаженіння. Послідовники Пінеля і Коннолі почали приділяти увагу клініці й перебігу психічних хвороб, їхсистематизації і лікуванню.
На Русі споконвіку було правилом гуманне ставлення до знедолених, калік іхворих, у тому числі до психічнохворих.
Церковним уставом Великого князя Київського Володимира в 996 р. церквузобов'язали будувати для цієї категорії людей притулки з узаконеної десятини князівських доходів. У “Житії Феодосія” згадується, що в притулках були не тількиубогі й каліки, але й “біснуваті”.
У судний закон Володимир вніс ряд законів про психічнохворих. У главі “Прозаповіт” йшлось про те, щоб людина, яка заповідає майно, була при здоровомуглузді й твердій пам’яті. Запроваджувались оплата опікунства, робота громадських рад старших, якщо батькималолітніх – психічнохворі. Психічнохворі не мали права свідчити насуді. У церковному статусі Ярославаговориться про недопущення розлучення, якщо дружина або чоловік психічнохворі.
Ставлення до психічнохворих уМосковській державі в XVI-XVII століттях було досить диференційованим:одних називали святими провидцями,других тримали в помістях для забави, третіх для “порозумнішання”відправляли в монастирі, деяких соціально небезпечних садили в тюрмиабо зрідка за блюзнірство й антидержавні слова карали на смерть (дляцього потрібна була віза найвищихдержавних органів).
У 1721 р. Петро І видав постанову про створення при магістратахприсмирювальних домів для гультяїві психічнохворих, які можуть працювати, й організацію для них посильноїтрудової діяльності.
Після заснування Земств (1864)у губерніях створювали колонії дляутримання психічнохворих. Це булисвоєрідні упорядковані селища. Колонії володіли землями, вони були забезпечені тягловою силою, сільськогосподарським реманентом та іншимизнаряддями праці. Психічнохворих,які не потребували лікування, переводили в ці колонії, де вони відносновільно себе почували і працювали,заробляючи на життя.
З 1835 року на кафедрах внутрішніх хвороб медичних вузів почаливикладати психіатрію. З 1857 р. вПетербурзькій медико-хірургічній академії організували першу кафедру психіатрії під керівництвом У.М. Балінського.
Пізніше кафедри психіатрії створювали при всіх медичних вузах царської Росії.
|
Сайт
