Правила і прийоми загартування

Сторінка 2

Отже, хоча ми й не створені для життя у крижаній воді, але цілком може­мо пристосуватися до неї.

Звісно, за допомогою відповідного тренування. Це — факт, доведений ти­сячами любителів зимового плавання. Але зараз я маю переконатися в тому, Що плавають «моржі» зовсім не для підтвердження гіпотез, висунутих ево­люціоністами.

2. Людина серед криги, або Етапи загартовування

Автобус підкотив до водосховища. Яскраве весняне сонце, на миршавій минулорічній траві невеличкі острівці сірого снігу, міцний вітерець. Усе водосховище вкрите до самого обрію крижаним полем завтовшки з метр. Поблизу чисельних лунок — скам'янілі статуї рибалок в кожухах і ватян­ках, ніби сумні пам'ятники вічній надії людства на щасливий випадок. По­між них безпечними чайками весело ширяють білі вітрила буєрів. Синє небо, білі вітрила, блакитний, ніздрюватий лід, чорна вода близько берега . Ця ось смужка води метрів сорок шириною і стала предметом жадань моїх супутників.

Чоловіки швидко розляглися і в самих плавках та кедах побігли на роз­минку.

— А ви, звичайно, не ризикнете? — звертається до мене котрась із дам.

— Чому ж? — несподівано бентежусь я.— Ось лише трохи акліматизу­юсь.

Я точно знаю, що мені зараз краще не бігати: О такій порі в самих плав­ках ще не доводилося здійснювати пробіжок. Та ще цей сильний і холодний вітер . Але я все-таки покірно роздягаюся і пристроююсь до бігунів. «Хви­люватися не варто,— намагаюся утішити себе.— Я людина загартована. Пів зими ходжу без шапки, не визнаю теплої білизни. Ще тиждень тому в со­нячному березневому підмосковному лісі ходив на лижах без сорочки. Прав­да, тоді не було вітру .»

За хвилину я вже не відчуваю холоду, а ще через хвилин двадцять з'яв­ляється навіть легкий піт. Я дивлюся, як мої супутники один за одним пли­гають у воду і задоволене кажу собі: «А я зараз надягну теплий светр». Але тут же з жахом ловлю себе на думці, що зараз теж полізу в цю жахливу чорну крижану воду.

Навіщо? Я маю вже сумний досвід. Одного разу у Фінляндії пізньої осені нас, кількох радянських журналістів, запросили до справжньої сільської сауни — такий собі прокопчений зруб на березі озера. Ми гарненько попари­лись, а потім услід за фінськими колегами плигнули в озеро. Пам'ятаю, що тут же легковажно вирішив переплавати всіх, включаючи фінів. Переплавати їх я переплавав, але в той же день мене прихопила найжорстокіша простуда. Кажуть, що я ще легко відбувся. Втім, торішню помилку можна пояснити необізнаністю в методиці загартовування. А зараз я точно знаю, які етапи треба пройти, перш ніж плигнути в крижану воду !

Швидко перебираю в пам'яті ці самі етапи, сподіваючись відрадити себе від необачного кроку. На одне обтирання у людей іде рік. Спочатку вони адаптуються до обтирання водою кімнатної температури, потім поступово знижують температуру і збільшують тривалість процедури. Обтиранням я ніколи не займався.

Потім душ. Контрастний душ — це прекрасно. Стій під краном і крути ручки гарячої й холодної води. Пеки різниця температур невелика, ніяких незручностей не відчуваєш, але тільки-но привчиш себе чергувати холодну воду з гарячою, з'являються досить гострі відчуття. Контрастний душ вважається найкращим засобом від простуд - в цьому я переконаний. Наступний етап - холодний душ.

3. Правила загартування.

Відомий німецький гігієніст Еріх Дойзер вважає, що звичайний душ кра­ще закінчувати 10—15-секундним перебуванням під абсолютно холодним струменем.

При контрастному душі, на його думку, повинна бути така черговість: 2 хвилини — гаряча вода (не тепла, а гаряча), 5—10 секунд — холодна (гарячий кран закручується зовсім). Знову 2 хвилини гарячої води і т. д. Всього від 4 до 6 циклів. Закінчувати обов'язково холодною водою.

Таким чином, після двох-трьох років підготовки більш-менш молоді (дітям і підліткам «моржування» категорично протипоказане!) і до того ж абсолютно здорові люди можуть подумати і про найвищу форму загартовування — цілорічне плавання. Першого року, почавши навесні чи влітку з купання у во­ді температурою 18—20 градусів, вони продовжують цю благу справу до жовтня-листопада, другого року — до грудня, а на третій чи четвертий рік уже можна плавати серед крижин. Та й то не більше 40—60 секунд. Навіть дуже досвідчені «моржі» не плавають більш як півтори-дві хвилини.