Біохімія трансгенної картоплі в умовах України

Сторінка 13

1. Надходження поживних елементів добрив з грунту у підгрунтові води з поверхневих вод може призвести до посиленого росту водоростей і утворення планктону.

2. Неправильне використання мінеральних добрив може погіршити кругообіг і баланс поживних речовин, агрохімічні властивості родючості грунту. Застосування азотних добрив при вирощуванні сільськогосподарських культур підвищує кислотність грунту.

3. Порушення живлення рослин мінеральними речовинами (мікро- і макроелементами) призводить до різних захворювань рослин, погіршує санітарний стан посівів.

4. Порушення технології застосування добрив, недосконалість якісних показників мінеральних добрив можуть зменшувати продуктивність сільськогосподарських культур і якість продукції, та призводити до накопичення в ній нітратів.

Однією з умов успішної рекультивації земель є вірне визначення товщини шару грунту, який потрібно знімати. Рекомендується знімати найбільш родючу частину грунтового покриву товщиною 45-50 см. Великим споживачем води є сільське господарство. 31 га посівів кукурудзи за вегетаційний сезон витрачают близько 3 тис.т., пшениці – 1,5; капусти – 3. У тваринництві при виробництві 1 т. м’яса витрачається 20 тис.м3 води. На підприємствах переробки сільськогосподарської продукції на виробництво 1 т. цукру потрібно 100 л. води. Значна кількість води витрачається при підтриманні санітарно-гігієнічних умов на теплиці для очищення приміщень та їх дезинфекції, підготування субстратів, миття посуду, тари, апаратури тощо. Внаслідок росту населення і розвитку продуктивних сил забезпечення людства водою стало екологічною проблемою. Скинуті у природні водоймища стічні води згубно діють на живі організми та значно погіршують гідрохімічний режим. Такі води необхідно очищати механічними, хімічними, фізико-хімічними та біологічними методами.

У зоні тваринницьких комплексів основними проблемами, які мають екологічне значення, є евтрофікація водоймищ, можливе накопичення патогенних мікроорганізмів, забруднення атмосферного повітря сірководнем, аміаком, молекулярним азотом та іншими сполуками. На атмосферу суттєво впливає використання і зберігання гною. При зберіганні його в ємкостях у великих кількостях випаровується в повітря аміак та його похідні. Тваринницькі комплекси забруднюють поверхневі водоймища, підземні води й грунт. При цьому в природних водоймищах гнойова рідина викликає масове отруєння водних організмів. Таким чином, існує необхідність розробки шляхів утилізації та раціонального використання відходів тваринництва. Гній зберігають у польових буртах і гноєсховищах. Сховища розміщують на відстані 3-50 м від тваринницьких приміщень і не менше, як за 200 м від помешкань. Основними джерелами забруднення атмосфери є природні, промислові і побутові процеси. Атмосфера має здатність до самоочищення, але в багатьох випадках ця потенційна можливість вже вичерпалась. Очищення повітря від пилу дає лише частковий ефект. Необхідні кардинальні заходи, на кшталт переходу до екологічно чистих видів енергії.

Для захисту навколишнього середовища в Україні прийнята низка законів:

1. “Закон України про охорону навколишнього середовища” (15.06.1991 р.);

2. “Закон України про охорону атмосферного повітря” (Київ, 1992 р.);

3. “Земельний кодекс України” (03.03.1993 р.);

4. “Водний кодекс України” (06.06.1991 р.).

Порушення цих законів може тягти за собою карну відповідальність.

На озброєнні сільського господарства є методи і засоби, які можуть успішно застосовуватись і застосовуються на практиці охорони природи.

В УНВК немає единої програми з охорони природи і тому постійне розширення виробничих потужностей обумовлює збільшення забрудненості відкритих водоймищ і грунтових вод, оскільки при будівництві тваринницьких об’єктів порушуються природоохоронні нормативи.

На землях УНВК мають місце прояви несприятливих природних та антропогенних процесів, які негативно впливають на стан грунтового покриву і стан сільськогосподарського виробництва в цілому. В ряді місць загальні кордони ріллі не зпівпадають з характером рельєфу території та ступінню еродованості грунтового покриву. Значна роздрібненість рельєфу, надмірна розораність, вирощування просапних культур на еродованих землях, а також значні відхилення від рекомендованої при попередньому землекористуванні системи природоохоронних заходів, сприяють розвитку водної ерозії.