Теорії наркозу. Види наркозів

Сторінка 5

Стадія аналгезії досягається за інга­ляції 50— 66 % азоту закису, тобто за використання його з киснем у співвідношенні 1:1 чи 2:1. У ослабле­них хворих з тривалим патологічним процесом та у хворих з інтоксикацією навіть така концентрація препарату може призвести до виключення свідо­мості. У багатьох пацієнтів спостері­гається рухове та мовне збудження (у фізично міцних осіб, у хворих із лабільною психікою, в осіб, що зло­вживають алкоголем).

За допомогою збільшення концен­трації азоту закису до 75 % у ослабле­них хворих після посиленої премеди-кації можна досягти 1-го рівня хірур­гічної стадії, що дозволяє виконувати невеликі оперативні втручання, болючі лікувальні та діагностичні маніпуляції, які не потребують м'язової релаксації.

До позитивних якостей азоту закису належать:

1) вибухобезпечність;

2) відсутність подразного впливу на дихальні шляхи;

3) швидке та приємне для хворого введення в стан наркозу та виведення з нього;

4) виражений аналгетичний ефект;

5) відсутність негативного впливу на основні життєво важливі функції та паренхіматозні органи;

7) порівняно невисока вартість.

Недоліки:

1) мала анестетична сила його та часто неможливість досягти хірургіч­ної стадії наркозу й м'язового роз­слаблення;

2) наявність збудження, особливо у дітей з лабільною психікою та в осіб, що зловживають алкоголем.

НЕІНГАЛЯЦІЙНИЙ НАРКОЗ

Основним видом неінгаляційного наркозу є внутрішньовенний. Знач­но рідше застосовують прямокишко-вий, внутрішньом'язовий, внутріш-ньокістковий, підшкірний, гіпно- та електронаркоз. Деякі з цих методів (підшкірний) становлять тільки істо­ричний інтерес, бо в наш час не ви­користовуються. Інші види наркозу (прямокишковий, внутрішньом'язо­вий, гіпнонаркоз) використовують обмежено, за особливими показання­ми, ще інші (електронаркоз) — пере­бувають у стадії розробки та вивчення.

На сьогодні найбільш широко ви­користовують три препарати з корот­кою наркотичною дією: гексенал — похідне барбітурової кислоти, тіопен-тал-натрій — похідне тіобарбітурової кислоти та кетамін.

БАРБІТУРОВИЙ НАРКОЗ

Тіопентал-натрій (пентотал-нат-рш, тіопентон) — кристалічний по­рошок жовтуватого чи жовтувато-зеле­нуватого кольору із слабким запахом часнику. Водний розчин має чітко виражену основну реакцію, випадає в осад. 1— 2 % розчин готують безпо­середньо перед внутрішньовенним уведенням. Загальна доза препарату не повинна перевищувати 1 г сухої речовини, найчастіше його уводять у дозі 7—10 мг/кг, хоча його наркотич­на сила трохи більша, ніжу гексеналу. Вимкнення свідомості настає через 1,5—2 хв, тривалість наркотичного сну — 20—25 хв. У разі випадкового підшкірного введення тіопентал-натрій може спричинити некроз жирової тка­нини, а у разі попадання в артерію — її різкий спазм, що може призвести до розвитку гангрени кінцівки.

Потрапляючи у кров, більшість бар­бітуратів (75 %) зв'язується з білками, і лише частина їх справляє наркотич­ну дію. Тому за гіпопротеїнемії неве­личкі дози анестетиків справляють ви­ражену наркотичну дію. Ступінь зв'я­зування барбітуратів білками залежить від рН крові: за ацидозу вона змен­шується, що збільшує чутливість ор­ганізму до барбітуратів, а за алкало­зу — збільшується. Барбітурати погли­наються органами і тканинами, що ма­ють добру перфузію (серцем, нир­ками, ЦНС, печінкою тощо). Вирі­шальну роль у руйнуванні барбіту­ратів грає печінка. Ступінь інактивації їх у печінці значною мірою залежить від інтенсивності у ній вуглеводного обміну. Печінка, що бідна на гліко­ген, значно повільніше руйнує бар­бітурати.

Наркотична дія барбітуратів пов'я­зана з пригнобленням ними ретику­лярної формації стовбура мозку. Похідні барбітурової кислоти володі­ють наркотичним впливом, проте не дають аналгетичного ефекту.

Барбітурати пригнічують дихання, аж до повної зупинки. Однак навіть у разі глибокого барбітурового наркозу залишаються ковтальні та гортанні реф-лекси, підвищується тонус м'язів бронхів. Тому подразнення гортані та горла може спричинити кашель, ги­кавку, ларингоспазм. Посилення то­нусу блукаючого нерва під впливом барбітуратів (особливо тіопентал -натрію) може призвести до бронхіо-лоспазму або зупинки серця під час інтубації чи бронхоскопії.