|
Сторінка 2 Клінічне застосування інгібіторів АПФ
Результати досліджень засвідчили рівнозначну ефективність інгібіторів АПФ щодо впливу на серцево-судинні захворювання і спричинену ними смертність порівняно зі старими ефективними антигіпертензивними засобами першого ряду – діуретиками та β-адреноблокаторами (CAPPP, STOP-2, ALLHAT). Тривала терапія інгібіторами АПФ зменшувала частоту виникнення нових випадків цукрового діабету (CAPPP, HOPE).
Нещодавно Британський національний інститут клінічної майстерності (UK’s National Institute of Clinical Excellence – NICE) запропонував лікарям нові рекомендації щодо лікування АГ. В їх основі лежать попередні Рекомендації Британського товариства гіпертензії (2004) та результати дослідження ASCOT, що засвідчили перевагу ефективності комбінації нових антигіпертензивних засобів (антагоніст кальцію (C) ± інгібітор АПФ (A)) порівняно зі старими (β-адреноблокатор (ББ)±діуретик (D)).
Нові рекомендації передбачають щонайменше три напрямки майбутнього розвитку антигіпертензивної терапії:
1) переоцінку місця і ролі ББ у лікуванні хворих на АГ;
2) оцінку лікування з позиції користь/вартість;
3) стратифікацію лікування АГ у віковому аспекті.
Алгоритм призначення антигіпертензивних засобів відповідно до нових рекомендацій представлено на рисунку 3.
Таким чином, згідно з указаними рекомендаціями, ББ не слід призначати хворим на неускладнену АГ. В осіб віком до 55 років перевагу віддають інгібіторам АПФ (зокрема блокаторам рецепторів ангіотензину ІІ – БРА), у пацієнтів старшого віку – C та D. У разі неефективності зазначені групи препаратів слід комбінувати. Якщо комбінація із трьох препаратів виявилася неефективною, призначають ББ.
Поява нових рекомендацій – важливий крок до усвідомлення того, що зниження артеріального тиску (АТ) в чистому вигляді не є абсолютно повним лікуванням АГ. Важливим є не просто знизити АТ, а визначити засіб, що забезпечує це зниження. Так, якщо у хворих із групи високого ризику (перенесеними серцево-судинними подіями, наявністю цукрового діабету тощо) ефект від зниження АТ, особливо при короткому терміні спостереження, буде переважати всі інші додаткові ефекти антигіпертензивної терапії, то у молодих пацієнтів із невисоким безпосереднім ризиком розвитку серцево-судинних подій слід мати на меті забезпечення довготривалого контролю АТ більш сучасними безпечними препаратами, що мають додаткові властивості: попередження виникнення цукрового діабету, попередження або контроль дисліпідемії, захист органів-мішеней, попередження та гальмування розвитку атеросклерозу, покращання згортальних та реологічних властивостей крові. Таким чином, сучасні вимоги до антигіпертензивних засобів повинні включати поєднання додаткових позитивних механізмів дії з антигіпертензивним ефектом. З усіх відомих антигіпертензивних засобів інгібітори АПФ найбільшою мірою відповідають указаним вимогам.
Отже, значення нових Британських рекомендацій полягає в тому, що, по-перше, вони примушують лікарів, експертів, фахівців, організаторів охорони здоров’я та інших причетних до лікування АГ осіб прийняти за основу положення про необхідність застосовування нових підходів для збільшення ефективності терапії хворих на АГ, у тому числі шляхом призначення інгібіторів АПФ відразу після встановлення діагнозу. По-друге, ці рекомендації – перші, де нові препарати, а саме інгібітори АПФ, позиційовано як засоби першого вибору не тільки у хворих, які потребують їх призначення у зв’язку з ускладненнями або супутніми захворюваннями, а й у молодих пацієнтів із неускладненою АГ.
Протягом останнього десятиліття інгібітори АПФ стали золотим стандартом для лікування хворих із синдромом серцевої недостатності (дослідження CONSENSUS, Vet-HF-II, SOLVD-Treatment, ATLAS). Окрім того, у дослідженні SOLVD-Prevention було показано позитивний вплив еналаприлу на серцево-судинні кінцеві точки у хворих із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка, у тому числі із супутньою АГ. Таким чином, сьогодні інгібітори АПФ показані всім хворим із систолічною ХСН, незалежно від наявності клінічних симптомів. Тривалий прийом інгібіторів АПФ знижує смертність, сприяє зменшенню клінічної симптоматики, покращує переносимість фізичних навантажень, знижує ризик повторних госпіталізацій. У практичній діяльності необхідно застосовувати тільки ті препарати, ефективність яких доведена у клінічних дослідженнях (табл. 3). Разом із тим Рекомендації Української асоціації кардіологів (2006) також дозволяють застосовувати фозиноприл, периндоприл та квінаприл як препарати, що мають докази ефективності другого рівня. Лікування починають із мінімальних доз, але важливим компонентом успіху є досягнення цільових доз препарату для тривалого прийому.
|
Сайт
