Спостереження та догляд за органами травлення

Сторінка 2

У основі процедури лежить принцип сифона. Хірург вставляє вказівники палець лівої руки в ампулу прямої киш­ки і по пальцю правою рукою вводить зонд. Палець служить контролем для запобігання скручуванню трубки в ам­пулі прямої кишки.

Зонд уводять на глибину 30—40 см. У опущену лійку наливають воду і піднімають її. У міру витікання води в кишки лійку заповнюють водою. За один раз через лійку наливають 1 — 1,5 л води (залежно від самопочуття хворого). Після цього лійку опускають нижче від тіла хворого, дещо перехиляючи її вбік. Стежать за відходженням калу і газів. Після витікання з кишечнику води (ра­зом із калом і газами) в лійку знову на­ливають воду (стежать, аби не потрап­ляло повітря) і піднімають її. Процеду­ру повторюють багато разів. Для про­мивання кишок треба 10—15л води.

Після закінчення процедури хворо­го (залежно від його стану) додатково садять на унітаз або судно.

Для стимуляції спорожнення кишеч­нику при атонічному запорі, особливо у людей похилого і старечого віку, при-

значають гіпертонічну (сольову) клізму. До складу рідини, яку вводять у киш­ки, входять 10 % розчин натрію хлори­ду або 20—ЗО % розчин магнію сульфа­ту. За допомогою гумового наконечни­ка або шприца Жане в ампулу прямої кишки вводять 50—100 мл рідини. Гіпертонічні розчини не лише подраз­нюють слизову оболонку кишок, сти­мулюючи тим самим перистальтику, а й сприяють переходу тканинної рідини в кишки за рахунок осмотичної дії. Після введення рідини хворому реко­мендують 20—ЗО хв утриматися від акту дефекації, після чого його садять на судно або унітаз.

Фарфорове судно дезінфікують роз­чином сулеми (1:1000), металеве — З % розчином лізолу або 3 % мильно-карболовим. Після дезінфекції його споліскують гарячою водою. Судно тре­ба підкладати підігрітим. Вода для клізм новина мати температуру 35—38 °С. За­стосування холодної води не бажане, бо вона може спричинити спазм кишок і затримку випорожнення.

На особливу увагу заслуговують хворі, у яких мимовільно виділяється кал (нетримання калу—дисхезія). Це звичайно тяжкохворі, непритомні па­цієнти. Їм треба давати їжу, яка має в'яжучу дію. Щодня вранці кишки спо­рожнюють за допомогою клізми. Про­тягом доби багато разів підкладають під хворого судно. Краще користуватися м'яким гумовим судном, на якому хво­рий може лежати протягом доби.

Харчування хірургічного хворого має велике значення для його одужання. Про це треба пам'ятати ще в перед­операційний період. Перед плановими операціями краще здійснювати його оральним шляхом. Коли це неможли­во, застосовують парентеральне (часті­ше внутрішньовенне) введення або вво­дять їжу через назогастральний зонд, гастро- чи снтеростому. Розрізняють індивідуальну і загальну дієту. Більшість хворих до операції перебувають на за­гальній дієті. Деякі хворі (із захворю­ванням печінки, підшлункової залози, виразковою хворобою шлунка і дванад­цятипалої кишки і ін.) потребують

індивідуальної дієти. Вона показана хворим після операцій на органах трав­лення. Так, після видалення червопо­дібного відростка (апендектомії) та інших операцій на органах черевної по­рожнини з другої-третьої доби призна­чають слизові супи, вершки, киселі, сухарі, пізніше — каші, молоко тощо.

Після резекції шлунка (видалення його частини) хворі протягом 2 діб не Їдять, після чого їм призначають вище­названі страви, поступово розширюю­чи їх асортимент.

Після операції на тонкій чи товстій кишці не слід давати хворому 'їжу, яка може посилювати перистальтику. Пити можна вже на другу добу після операції малими ковтками. З третьої доби почи­нають годувати хворого, поступово роз­ширюючи дієту. З раціону повністю ви­лучають молочну їжу, яка дуже швидко надходить із тонкої кишки в товсту і спричинює профузний пронос. Реко­мендується солодка їжа, позаяк вона гальмує перистальтику кишок, сприяє нормалізації процесів усмоктування.

Після операції на прямій кишці тре­ба домогтися, аби не було випорожнень протягом кількох діб. Для цього хво­рим дають настоянку опію (по 7 крапель З рази на добу).