Лікування потерпілих з травмами

Сторінка 2

Травмованим, у яких під час дослі­дження "першої лінії" не було виявле­но критичних порушень життєдіяльності, вже на етапі подання першої до­помоги проводять також деякі дослід­ження "другої лінії", тобто уточнюють масштаб травми, характер її.

Велике значення під час подання першої допомоги має обстеження хво­рого, яке визначає подальший хід ліку­вальних процедур. У потерпілого зби­рають анамнез про час та механізм трав­ми, з'ясовують скарги, стан до травми та проводять дослідження стану голов­них систем — кровообігу, дихання, нервової, органів черевної порожни­ни, скелета тощо.

Якщо потерпілий непритомний, у свідків пригоди з'ясовують походжен­ня травми. Головна роль у такій ситу­ації відводиться об'єктивному обсте­женню потерпілого, яке починають із визначення стану серця та системи ди­хання. Дослідження проводять у тому самому положенні хворого, в якому він був (лежачи чи іншому).

Про заходи щодо відновлення функцій серцево-судинної системи та дихання говорилось вище. Дуже важли­во визначити стан скелета, зокрема хре­бетного стовпа. При цьому треба брати до уваги механізм травми (паціння на ноги чи сідниці, закидування голови назад під час зіткнення машин лоб у лоб на до­розі чи лобових ударів машин у бар'єри, стовпи тощо). Звертають увагу на місце прикладання сили, положення тіла, го­лови, ніг, наявність чи відсуг ність по­рушення їх рухомості та чутливості.

Порушення цілості кісток верхньої та нижньої кінцівок оцінюються за поло­женням тулуба, кінцівок, наявністю їх деформації та патологічної рухомості.

Травму черепа та мозку визначають за локалізацією ознак пошкодження голови та механізмом його, наявністю порушення притомності, рухомості та чутливості кінцівок, за наявністю кро­вотечі з вух. Зовнішню кровотечу ви­являють під час огляду ділянки травми, а крововилив у тканини, якщо шкіра не порушена, — за припухлістю вздовж проекції магістральних судин та станом пульсації артерій на периферії (дисталь-ніше від місця травми). Пошкодження грудної клітки (та легень) визначаються за наявністю ознак травми на ній, формою, наявністю чи відсутністю відкритого пневмотораксу, підшкірної емфіземи та локального болю. Розрив легень супроводжується емфіземою шиї, напруженим пневмотораксом та тяжкими розладами дихання (гшоксе-мія, ціаноз, прискорене дихання, не­рідко з явищами гемотораксу).

Травма черевної порожнини, її органів трапляється дуже часто, тому дослідження живота є обов'язковим. Пошкодження органів черевної порож­нини проявляється симптомами пери­тоніту (біль та напруга м'язів черевної стінки під час пальпації) або кровотечі (біль у животі та порушення гемодина-міки, явища геморагічного шоку), ча­сто спостерії'аються одночасно обидва ці синдроми (перитоніт та внутрішньо­черевна кровотеча).

Загальні ознаки внутрішньої крово­течі — блідість, тахікардія, гшотензія, запаморочення, особливо під час вста­вання потерпілого. Кровотеча в порож­нину живота найчастіше буває у разі пошкодження селезінки, печінки, бри­жі. При цьому місцевими ознаками є подразнення очеревини при м'якій че­ревній стінці (якщо цілі порожнисті органи) та відчуття притуплення в відло-гих місцях живота під час перкусії (якщо кровотеча становить 1 л і більше).

Якщо з'явилася підозра на пошкод­ження порожнистих органів живота (кишок, шлунка), хворому не можна давати пити.

Сеча, що виливається в черевну по­рожнину у разі пошкодження сечового міхура, не так різко подразнює очере­вину, як кишковий вміст, і тому сим­птоми перитоніту виражені набагато слабкіше, ніж за пошкодження шлун­ка та кишок. Треба застерегти від по­милки в оцінці цілості сечового міхура за наявністю виливання сечі через уве­дений в міхур катетер. Часто при вели­ких розривах міхура та скупченні в че­ревній порожнині чималої кількості сечі через катетер виходить сеча також.

Діагностика травми нирок здійс­нюється на підставі скарг, даних фізич­ного дослідження (огляду, пальпації) живота спереду та ззаду і результатів ана­лізу сечі. Але повне відривання нирки (розрив її ніжки) не супроводжується зміною кольору сечі, бо вона надходить не в сечовивідні шляхи, а в навколонир-кову клітковину. Накопичення тут крові та сечі здебільшого призводить до випи­нання в ділянці поперека та фланзі жи­вота. Поглиблені, із застосуванням інструментальних та лабораторних методів дослідження при травмі нирок, якщо вона тяжка, проводять в умовах хірургі­чного та травматологічного стаціонарів.