Пухлини

Сторінка 14

Види хіміотерапії

Системна хіміотерапія — уведення хіміопрепаратів за допомогою різних способів (перорально, внутрішньом'язово, внутрішньовенне). Ій належить провідна роль.

2. Регіонарна хіміотерапія — уведення хіміопрепаратів у досить великих концентраціях (що є основною перевагою цього методу перед системною хі­міотерапією): а) ендолімфатично; б) у відносно ізольовану течію крові (в ар­терію печінки, нирки, сонну артерію) — внутрішньоартеріальна інфузія; в) у повністю тимчасово ізольовану артеріовенозну систему ділянки тіла (кін­цівку) — перфузія, для чого використовують апарат штучного кровообігу.

3. Локальна хіміотерапія — уведення хіміопрепаратів у серозні порож­нини (черевну, плевральну); інтратекально (в ліквор під час спинномозко­вої пункції); інтравезикально (в сечовий міхур); інтратуморально; апліка­ції на пухлину.

Розрізняють лікувальну хіміотерапію (за наявності пухлини або її мета­стазів) і профілактичну, додаткову, або ад'ювантну (після радикального лікування).

Виділяють монохіміотерапію (використовується один хіміопрепарат) і поліхіміотерапію (декілька препаратів). Остання дає змогу одержати біль­ший ефект вибіркового пошкодження пухлини.

Правила хіміотерапії: а) кожен хіміопрепарат окремо має бути актив­ним; б) механізми дії препаратів мають бути різними; в) препарати мають діяти на різні фази проліферативного циклу клітин; г) кожен хіміопрепа­рат має володіти різним спектром токсичності, щоб запобігти її сумації.

При поліхіміотерапії можливий і синергізм, і, навпаки, антагонізм. Це залежить від багатьох чинників: одночасно чи послідовно уводяться пре­парати, з якими інтервалами, в яких дозах тощо. Разову дозу визначають із розрахунку на 1 кг маси або 1 м2 поверхні тіла.

Чутливість пухлин до хіміотерапії

1. Високочутливі пухлини: лейкоз, лімфома, нефробластома; пухлини яєчка, саркома Юїнга. Препарати: циклофосфан, вінкристин, метотрексат, цитозар, адріаміцин, аспарагіназа, дактиноміцин, блеоміцин, сарколізин.

2. Відносно чутливі пухлини: рак яєчників, нейробластома, саркома м'я­ких тканин, рак молочної залози, рак легенів (дрібноклітинний). Препарати:

тіоТЕФ, цисплатин, фторурацил, проспідин, циклофосфан, вінкристин, ад­ріаміцин, метотрексат.

3. Відносно резистентні пухлини: рак шлунка, легенів, товстої та пря­мої кишок, меланобластома шкіри, остеогенні саркоми. Препарати: мітомі-цин С, фторурацил, адріаміцин, циклофосфан, вінкристин, вепезид.

4. Резистентні пухлини: рак щитоподібної залози, стравоходу, печінки, підшлункової залози. Препарати: метотрексат, блеоміцин, сарколізин, ад­ріаміцин, циклофосфан, фторурацил, мітоміцин С.

Ускладнення хіміотерапії

Унаслідок застосування хіміотерапії часто спостерігаються побічні реак­ції. Їх вважають навіть неминучими. Уведення більшості препаратів спри­чиняє виникнення диспептичних явищ (нудота, блювання, анорексія), ін­коли — стоматит, діарею, гепатит; досить часто спостерігаються лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія, флебіт, алопеція. Можливі також поліневрит (цис­платин), тахікардія, стенокардія, міокардіодистрофія (адріаміцин), пневмо-ніт, фіброз легенів (блеоміцин), пригнічення сперматогенезу, аменорея (ем-біхін, хлорбутин).

Ускладнення, пов'язані з токсичною дією цитостатиків:

а) місцеві: токсичні дерматит, флебіт, асептичний цистит, некрози, ней-ропатії (після інтратекального уведення);

б) системні неспецифічні: мієлодепресія, порушення імунітету, диспеп-тичний синдром, ураження слизових оболонок;

в) системні специфічні: нейротоксичні (неврит, парестезії, енцефалопа-тії), гепатотоксичні (гепатит, цироз печінки), кардіотоксичні (міокардит), ураження легенів (пульмоніт, пневмосклероз), сечових органів (гломеру­лонефрит, нефропатія), коагулопатія, тератогенний, канцерогенний ефект.

Розрізняють ще такі ускладнення:

а) безпосередні, що виникають у перші години після уведення препара­ту; б) близькі, які можуть бути наприкінці курсу хіміотерапії або через декілька днів після нього; в) відстрочені, що спостерігаються через 3—6 тиж після закінчення курсу хіміотерапії; г) віддалені (через декілька ро­ків) — атрофія м'яких тканин, недорозвинення кістки, порушення репро­дуктивної функції, вторинні пухлини.