|
Сторінка 7 Депонування таких частинок ініціює запальну реакцію та проліферацію мезангіальних клітин, спричиняє пошкодження фільтраційного бар’єра і підвищення його проникності для білків та клітинних елементів, призводить до спазму судин і зниження ШКФ. Імунотоксичне ураження нирок супроводжується місцевою активацією гемокоагуляційної системи і відкладанням фібрину, який викликає оклюзію клубочкових капілярів, ініціює запальну реакцію чи безпосередньо пошкоджує мезангіальні клітини. Клінічно це ураження маніфестується протеїнурією (у низці випадків масивною), еритро- та лейкоцитурією, зниженням ШКФ.
Окрім золота та кремнезему, на мембрани клубочків токсично впливають також пеніциламін, ІАПФ, фоскарнет, α-інтерферон, НПЗЗ [9, 26, 36]. Зокрема, мефенамінат та фенопрофен здатні ініціювати запальні зміни в капілярах клубочків, оскільки вони блокують циклооксигеназний шлях метаболізму арахідонової кислоти і спрямовують його по ліпоксигеназному шляху, що призводить до утворення прозапальних лейкотрієнів. Кокаїн та героїн також викликають запалення в клубочках, яке проявляється тромбозом капілярів, руйнуванням їх стінок, зменшенням кількості епітеліоцитів, проліферацією мезангіальних клітин, що відповідає картині мембранопроліферативного гломерулонефриту. Ці зміни можуть завершуватися розвитком вогнищевого гломерулосклерозу та амілоїдозу нирок [21]. Запальні зміни з посиленням проліферації мезангіальних клітин та подальшим склерозуванням клубочків зумовлюють пуроміцин та памідронат [7, 34].
Постренальні ураження нирок
Постренальні токсичні ушкодження нирок частіше виникають унаслідок випадіння кристалів ЛЗ і сечових каменів у просвіті дистальних канальців, що створює механічні перешкоди руху сечі [9, 15, 26, 42]. Осадження кристалів у паренхімі нирок здатне пошкоджувати судинну мережу і викликати порушення ниркового кровотоку. До речовин, що спричиняють кристалічну нефропатію, належать сульфаніламідні та противірусні ЛЗ (сульфадіазин, ацикловір, індинавір, фамцикловір), а також тріамтерен, метотрексат, індинавір, ефедрин. Високі дози вітаміну С також слугують джерелом кристалів погано розчинного оксалату.
Ураження нирок може проявлятись як розвитком ГНН, так і (при тривалому застосуванні ЛЗ) ХНН із формуванням атрофічно зморщеної нирки. Розвитку кристалічної нефропатії сприяють болюсне введення високих доз ЛЗ, зневоднення та інші чинники, що призводять до зменшення об’єму сечі. Велике значення мають порушення кислотно-лужної рівноваги, оскільки ЛЗ, які є слабкими кислотами (сульфаніламіди), легко осаджуються в кислій сечі, а речовини, які є слабкими основами (наприклад, індинавір), легко осаджуються в залужненій сечі. Кристалічна нефропатія проявляється розвитком безсимптомної олігуричної ГНН у 1-й тиждень фармакотерапії та супроводжується відносно невеликими змінами в сечі – еритро- та лейкоцитурією, наявністю кристалів ЛЗ. При біопсії нирок, окрім ознак їх пошкодження, нерідко виявляють кристали ЛЗ у канальцях та збиральних трубочках. Для запобігання кристалурії пацієнтам рекомендують збільшувати споживання рідини. При лікуванні сульфаніламідами, метотрексатом чи тріамтереном доцільно проводити залужнення сечі.
Менш частою причиною постренальних токсичних уражень нирок є механічна обструкція сечоводів унаслідок індукованого ЛЗ ретроперитонеального фіброзу. Цей тип нефротоксичності зазвичай асоціюється із застосуванням таких ЛЗ, як метисергід, ерготамін, дигідроерготамін, гідралазин, атенолол, піндолол, метилдофа та ін. [9, 35].
Електролітні порушення
Оскільки нирки відіграють провідну роль у підтриманні водно-електролітного та кислотно-лужного гомеостазу, то не викликає подиву, що їх токсичні пошкодження практично завжди супроводжуються більш чи менш вираженими розладами обміну електролітів, води та іонів водню [5, 9, 10, 26]. Як свідчать дані, наведені в таблиці, гіпонатріємія розвивається при використанні тіазидних діуретиків, які посилюють сечову екскрецію натрію, стимулюють продукцію антидіуретичного гормона та альдостерону, збільшують реабсорбцію вільної води. Циклофосфамід та вінкристин також посилюють реабсорбцію вільної води, впливаючи на дистальні канальці, а НПЗЗ підсилюють ефект антидіуретичного гормона через блокування продукції його антагоністів – PG.
|
Сайт
