Зміна пропорцій та складу тіла в онтогенезі

Сторінка 2

- середня швидкість росту;

- загальний сповільнений ріст усіх тотальних розмірів;

- прискорений ріст довжини тіла при сповільненому рості грудної клітки і маси тіла;

- сповільнений ріст в довжину тіла при середньому або прискореному рості грудної клітки і маси тіла.

Оскільки хлопчики і дівчатка вступають у фазу пубертатного розвитку у різному віці, темпи росту тотальних розмірів тіла в одному і тому ж віковому періоді у них будуть різними [3, 15, 25].

Основною характеристикою процесу росту є його швидкість. Будь-яка ділянка тіла має різну дефінітивну величину і різну швидкість росту. Посилений ріст тіла у довжину спостерігається у дітей молодшого шкільного віку. У дівчат він вищий, ніж у хлопчиків. У 8-10 років підвищується секреція статевих гормонів (особливо у дівчат), у результаті чого починають розвиватися вторинні статеві ознаки.

В пубертатному періоді відбувається перебудова основних фізіологічних систем організму (м’язової, кровоносної, дихальної та ін). Після завершення пубертатного періоду морфофункціональні параметри є близькими до показників дорослої людини. У хлопчиків в цей період особливо інтенсивно розвивається м’язова система [22, 32, 36].

Необхідно звернути увагу на те, що у хлопчиків в порівнянні з дівчатками значно сильніше виражений пубертатний скачок росту. Таннер Д. [34] вважає, що статева різниця у розмірах тіла між дорослими чоловіками і жінками в значній мірі залежать від початку, тривалості та інтенсивності пубертатного скачка росту.

На сучасному етапі еволюції людини ріст тіла у довжину в жінок практично зупиняється у віці 16-17 років, а у чоловіків – 18-19 років. У період від 17-19 до 60 років довжина тіла залишається стабільною.

Розвиток організму проявляється збільшенням лінійних розмірів і маси тіла. Зупинка росту та накопичення активної маси тіла вказує на досягнення зрілого віку. В наступний період маса тіла може збільшуватися за рахунок накопичення жиру, однак це не можна розглядати як процес росту організму.

В окремих дітей структурні відмінності у пропорціях тіла виникають на ранніх етапах онтогенезу, однак в процесі розвитку певний трансформуючий вплив на пропорції мають індивідуальні особливості поєднання швидкості статевого дозрівання та загальної інтенсивності росту дитини. Так, ретарданти, як правило, мають більш доліхоморфні пропорції тіла, а акселерати – брахіморфні. До моменту закінчення процесу росту ці відмінності різко зменшуються, хоч і не зникають повністю [5, 8, 38, 44]. Водночас необхідно відзначити, що в різні вікові періоди ступінь взаємозв’язку між рівнем статевого дозрівання і окостеніння скелету є різною (у хлопчиків вона максимальна в 14-15 років, а у дівчат в 12-13 років).

Після закінчення поздовжнього росту людини її маса не залишається постійною. У людей, що схильні до ожиріння, вона поступово збільшується і коливається в залежності від способу життя, характеру харчування та рухової активності [14, 15, 40, 42].

Загальна маса тіла складається з ряду компонентів: маси скелету, м’язової тканини, жирової клітковини, внутрішніх органів, шкіри та головного і спинного мозку. Співвідношення цих компонентів з віком змінюється. Найбільші зміни впродовж життя людини характерні для м’язової і особливо жирової тканини, які можуть змінюватися у відносно короткі терміни під впливом рухової активності і харчування.

Морфологічні методи соматотипування, які враховують ступінь жировідкладення, розвиток м’язів, пропорції тіла достатньо інформативні по відношенню до індивідуального розвитку людини [19, 24, 35].

Розглядаючи типи конституції і форми будови тіла дитячого організму, автори підкреслюють велику залежність форми соматичної статури від впливу навколишнього середовища (відпочинок, харчування, сон, умови життя сім’ї), динамічність змін форми тіла, нерівномірність циклів його росту [11, 17, 38].

Найбільша складність вивчення соматогенезу людини криється у виборі об’єктивних та адекватних методів для отримання точних результатів, вірогідних оцінок. Тому нормування кожної соматичної ознаки по відношенні до довжини тіла дозволяло встановити пропорційну ізоморфію, властиву юнацькому віку (16-20 року); у випадку незбігу значень – гетероморфію позитивну або від’ємну.