Шок

Сторінка 9

Травматичний шок хоч і супровод­жується більшою чи меншою крововтра­тою (зовнішньою, внутрішньопорож-нинною чи внутрішньотканинною кро­вотечею), але за патогенезом значно складніший від суто геморагічного шоку. Зокрема, значну роль відіграють втрата тканин та інтоксикація організ­му продуктами некрозу.

Тому в боротьбі з травматичним шо­ком важливе місце відводиться (після виведення хворого із стану шоку, ста­білізації гемодинаміки) хірургічному контролю за ділянкою ушкодження з постійним гемостазом зовнішньої кро­вотечі, максимальним видаленням травмованих тканин (аж до ампутації розміжчених частин кінцівок), гема­том, пластикою магістральних судин та нервів, іммобілізацією ділянки перело­му, дренуванням порожнин та у міру можливості первинним чи вторинним закриттям рани. Оперативне втручан­ня повинне виконуватись після знебо­лювання. У післяопераційний період також треба тривалий час (3—5 діб) проводити знеболювання.

Післяопераційний травматичний шок за патогенезом не відрізняється від звичайного травматичного, оскільки він пов'язаний з тими самими причинами — травмою, кровотечею, недо­статнім знеболюванням. Тому терапія загалом така сама, як у разі шоку після випадкових травм.

Травматичний шок опікового гене-зу належить до групи гіповолемічного, розвивається головним чином за раху­нок масивної втрати плазми (рідкої ча­стини крові), тоді як втрата еритроцитів практично незначна. Тому для опіко­вого шоку характерні високі гематокрит і рівень гемоглобіну. Окрім цього, че­рез втрату значної площі шкіри — органу чуття та регуляції температури, пору­шуються механізми регуляції життєді­яльності організму. Це відбувається за рахунок великого поля больового под­разнення та наростаючої втрати рідини й інтоксикації. Тому в лікуванні опі­кового шоку знеболювальні засоби, за-місна інфузійна терапія та заходи, спря­мовані на обмеження втрати тепла та плазми, мають виняткове значення.

Інші види гіповолемічного шоку, зокрема геморагічний та гідроіонодефі-цитний унаслідок гострих хірургічних захворювань органів черевної порожни­ни (перфоративна виразка шлунка, кишкова непрохідність, гострий панк-реонекроз тощо), вимагають поряд із за­стосуванням патогенетичних заходів (про­тибольових, балансу циркулюючої кро­ві — рідини та поліпшення тканинної перфузії крові) одночасного чи послідов­ного хірургічного втручання для усунен­ня причини порушення кровообігу (зу­пинка кровотечі, ліквідація перитоніту та дренування черевної порожнини).