Гігієна як наука. Загальні питання, історія та методологія гігієни

Сторінка 6

Значний внесок у розв'язання означених питань зробили видатні українські вчені-гігієністи Л. І. Медведь, Є. Г. Гонча­рук, Ю. І. Кундієв, Р. Д. Габович, М. П. Воронцов, О. О. Навака-тікян, І. М. Трахтенберг, А. М. Сердюк, В. Д.Ванханен, І. І. Даценко, А. М. Шевченко, В. Г. Бардов та ін.

Останніми роками на перший план як предмет сучасних наукових досліджень у галузі гігієни та санітарії виходять про­блеми гігієни житлових та громадських будівель, медичної кліматології, профілактичної токсикології, охорони праці тощо.

Розробка, виробництво та запровадження у повсякденну практику різноманітних хімічних речовин та сполук висуває

у число пріоритетних завдання з вивчення закономірностей їх кругообігу, транслокації та акумуляції в різних компонен­тах біосфери і на цій підставі визначення ступеня негативно­го впливу на організм людини в цілому та окремі органи і системи зокрема.

Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС та необхідність їх успішного подолання сприяють невпинному розвитку радіацій­ної гігієни, головним завданням якої є обґрунтування припус­тимих рівнів радіаційного забруднення навколишнього середо­вища, вивчення умов праці й стану здоров'я людей, які мають або мали контакт із джерелами іонізуючого випромінювання, створення комплексу захисних заходів, які б забезпечували безпечні умови життєдіяльності.

Зрештою, слід зазначити, що в центрі уваги сьогоднішньої гігієни як науки знаходяться дослідження, що стосуються визначення ступеня екологічного навантаження на кожну кон­кретну людину в сучасних умовах, питання профілактики ціло­го розмаїття соціальне значущих захворювань і, отже, вдоско­налення адаптаційних процесів, які відбуваються в організмі у зв'язку з необхідністю активного пристосування до умов перебування, проблеми гігієни дітей і підлітків, особистої І гігієни та формування здорового способу життя, психогігієни тощо.

Отже, основна мета гігієни — збереження та зміцнення здоров'я людини.

Із цього приводу видатний англійський учений Е. А. Парке у книжці «Посібник із практичної медицини» підкреслював, що «гігієна ставить перед собою велику й благородну мету зроби­ти розвиток людини найбільш досконалим, життя — найбільш сильним, старіння — найменш швидким, а смерть — найбільш віддаленою».

Провідними шляхами досягнення основної мети гігієни прийнято вважати охорону та оздоровлення навколишнього середовища, а також збереження та підвищення реактивності організму.

Охорона та оздоровлення навколишнього середовища зу­мовлює збереження природних чинників навколишнього сере­довища, зниження рівня й концентрації шкідливих чинників антропогенного походження, проведення запобіжного та поточ­ного державного санітарного нагляду, розробку санітарного законодавства, використання адміністративних заходів впли­ву тощо.

Збереження та підвищення реактивності організму передбачає посилення специфічної реактивності організму, запровадження здорового способу життя, застосування індивідуальних заходів захисту організму, проведення медичного кон­тролю, медичних оглядів та лікарського професійного відбо­ру, організацію виробничого навчання та санітарної освіти. До основних завдань гігієнічної науки відносять:

1. Вивчення природних та антропогенних чинників навко­лишнього середовища і соціальних умов, що справляють вплив на здоров'я людини.

2. Вивчення закономірностей впливу чинників і умов на­вколишнього середовища на організм людини.

3. Наукове обґрунтування і розробку гігієнічних нормативів, санітарних норм і правил, профілактичних заходів, що пози­тивно впливають на організм, сприяють збереженню та зміцненню здоров'я людини.

4. Запровадження у практику охорони здоров'я гігієнічних рекомендацій, санітарних норм і правил, що розроблені, пе­ревірку їх ефективності та подальше вдосконалення.

5. Прогнозування санітарної ситуації як на близьку, так і на віддалену перспективу.

Предметом вивчення гігієни є здоров'я людини і навколишнє середовище.

Здоров'я людини, за визначенням ВООЗ, являє собою стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не лише відсутність захворювань або інших фізичних дефектів.