Збудники грипу, мінливість та еволюція грипозних вірусів

Сторінка 12

оболонок був ізольований вірус. На чутливих клітинах роз­крилась особливість цього вірусу, якої до того не поміча­ли у відомих на той час вірусів. Серед чутливих клітин, де розмножувався вірус, помітили багатоядерну величезну клі­тину, що дістала назву синцитію. Виходячи з того, що вірус був виявлений у виділеннях з респіраторних шляхів, він і дістав назву респіраторно-синцитіального. Звідси ж пішла назва і хвороби.

Респіраторно-синцитіальні захворювання спостеріга­ються переважно у дітей віком до 1 року, в них ця інфек­ція має тяжкий перебіг. Рідше хворіють на неї діти 2—4 ро­ків, школярі, зовсім рідко—дорослі, які переносять її в легкій формі.

Захворювання розвивається через 3—6 днів від часу потрапляння вірусу в організм. Шлях передачі збудни­ка — повітряно-краплинний.

Основним проявом хвороби у маленьких дітей є пневмо­нія. У дітей старших вікових груп респіраторно-синцитіаль-на інфекція проявляється запаленням слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, тобто гострим респіраторним ві­русним захворюванням. Хворий скаржиться на нежить, від­чуття болю в горлі, кашель. При медичному огляді в нього виявляють: почервоніння та набряклість слизової обо­лонки носа і глотки, пізніше—гортані, трахеї, бронхів. Бронхіт і пневмонія, викликані цим вірусом, часто мають затяжний характер, але, на відміну від аденовірусної інфек­ції, не супроводяться рясними виділеннями з носа.

Респіраторно-синцитіальні захворювання зустрічаються протягом усього року як поодинокі випадки — головним чи­ном серед старших вікових груп населення, у формі епіде­мічних спалахів — серед немовлят та дітей віком до 4 ро­ків. Імунітет, що виробляється після перенесеного захво­рювання, більш стійкий, ніж після інших респіраторних вірусних інфекцій. Повторні випадки захворювання хоч і бувають, але нечасто і протікають легко. Якщо респіраторно-синцитіальна інфекція заноситься в дитячий колектив, то всі маленькі діти, які вперше з нею зустрічаються, хво­робу переносять тяжко, старші, що хворіють повторно, пе­реносять її легко або безсимптомно; дорослі ж (персонал) майже не хворіють, але можуть бути носіями збудника. Са­ме ці особливості і характерні для респіраторно-синциті-альної інфекції.

Риновірусні хвороби. Це захворювання в побуті нази­вають заразним нежитем, або звичайною простудою. Довгий час вважали, що нежить, який нерідко виникає в холодну пору року, набуваючи іноді значного поширення, є наслідком переохолодження, простуди. При цьому спостерігають­ся дуже рясні виділення з носа, перебіг хвороби легкий, температура нормальна чи незначно підвищена, загальний стан порушений мало, головний біль не інтенсивний або від­сутній.

Вірусну природу цього захворювання було вперше ви­явлено ще в 1914 р., коли фільтратом виділень з носа зара­зили здорову людину, і через 1—3 дні в неї розвинулась хвороба. Сьогодні відомо понад 70 типів риновірусів.

Заразний нежить поширений на всіх континентах земної кулі. В теплих країнах він спостерігається нечасто, в помір­ному кліматі реєструється постійно, найбільше — в холод­ну пору року, коли спалахують невеликі вогнища інфекції.

Нежить передається від хворої людини здоровій з крап­линами слизу. Хвороба починається раптово: легким озно­бом, чханням та відчуттям дряпання в горлі. Швидко з'я­вляються рідкі, спочатку слизисті, а потім гнійні виділен­ня з носа. Шкіра навколо нього червоніє, подразнюється від користування носовою хусточкою. Частина хворих скар­житься на сухий кашель, висипи на губах.

Дорослі хворі переносять хворобу на ногах, їхнє само­почуття не порушується, видужання настає на 5—7-й день. Перебіг захворювання майже завжди доброякісний, усклад­нення (гайморит, отит чи ін.) бувають рідко.

Ентеровірусні хвороби — це група захворювань, які су­проводяться підвищенням температури тіла, порушенням функцій нервової системи і травного каналу. Хвороба дістає назву залежно від того, яка система переважно уражаєть­ся: герпетична ангіна, менінгіт, епідемічна міалгія, міокар­дит та ін. Всі вони викликаються вірусами із групи ентеро-вірусів, яких тепер відомо понад 70 типів. Головним чином ці захворювання виникають улітку, рідше — восени. У на­вколишнє середовище вірус потрапляє з кишковими випо­рожненнями хворого і виділеннями слизової оболонки верх­ніх дихальних шляхів. Це й обумовлює два відповідні шляхи передачі, хоч основне значення має повітряно-краплинний.